Тому й не дивно, що останнім часом все більше громадських організацій в Україні звертає увагу на проблеми, що стосуються будівництва та пов’язані з ним масові конфлікти. При цьому «третій сек-тор» фактично розподілився на дві групи, маючи різні стратегії подолання корупції. Одна група вважає, що треба вести роботу з бізнесом і покращувати регуляторний вплив. Тобто фундамент їхньої діяльнос-ті – створення зручних умов для бізнесу, за яких він стане менш зацікавленим у сплаті хабарів. Інша група організацій (як правило правозахисної спрямованості) обрала майже протилежну стратегію. А са-ме захист порушених прав і законних інтересів громадян, які страждають від забудови. Ця група вима-гає впровадження дієвих механізмів контролю та погодження з громадськістю забудови міст. Тобто «питання забудови» розподілило третій сектор на дві групи з протилежними переконаннями: перша хо-че «плекати бізнес», друга – «притиснути його до стіни», щоб він припинив порушення прав десятків тисяч (а в таких містах як Київ – сотень тисяч) пересічних громадян.
За таких умов треба провести жваву дискусію та визначитися зі стратегію подолання корупції, бо допомога грантодавців не може розпорошуватися на дві фактично протилежні програми подолання ко-рупції. Тим більше, що надприбутковий будівельний бізнес здатен захищати свої інтереси в будь-якому середовищі, що показали вибори в м. Київ. Будівельний бізнес «проліз» до влади і через різні політичні партії, і навіть через потужні громадські об’єднання. 
На кого спертися задля подолання корупції? Фактично є три учасники забудови: влада, забудовни-ки, громадськість (до неї включено і власників сусідніх земельних ділянок та будівель). Фактично кору-пційний процес відбувається між владою (бере гроші і надає дозволи, погодження, земельні ділянки) і бізнесом, який, роздавши гроші, отримує надприбутки за нинішніх цін на нерухомість.
Ставка на бізнес, тобто розробку процедур, котрі є зручними для бізнесу, не вирішує проблеми по-долання корупції і врахування законних інтересів територіальних громад, мешканців міста та інших осіб. В такому випадку «зручно для бізнесу» буде відбуватися (і фактично зараз відбувається в усіх ве-ликих містах України) масове порушення прав пересічних громадян. У пресі ніхто не пише, аби підпри-ємці протестували (окрім деяких принципових випадків, коли є персональне протистояння, наприклад мер проти власника будівельної компанії). Вони лише дають хабарі і будуть це робити в майбутньому. Має бути інший компонент, який розірве цю зв’язку «бізнес-місцеве самоврядування».
Лише декілька відсотків підприємців готові поставити під удар свій бізнес і потенційні прибутки, контракти, домовленості – це не та група, на яку можна розраховувати в антикорупційних проектах. А підхід, який передбачає вирішення питання боротьби з корупцією за людей (підприємців), коли вони самі не схочуть цим займатися, є ХИБНИМ. Він ніколи не спрацює.
Подолання корупції можливе лише шляхом впровадження дієвих механізмів контролю громадсь-кості, в тому числі – врахування інтересів третіх осіб при забудові (окрім інтересів влади та чиновників і бізнес-інтересів забудовників). Тому моніторингові програми й активні дії громадськості у сфері забу-дови, повинні відбуватися під кутом зору участі громадськості у цих процесах та за умов урахування інтересів третіх осіб. Тобто дії третього сектору мають відбуватися з «правозахисних», а не «регулятор-них» позицій. Питання «регуляторної» діяльності має бути лише однією зі складових такої діяльності, а отже й розглядатися не з пріоритетних позицій.
Мабуть, читачі зрозуміли, прихильником якої стратегії є автор. Але все ж таки необхідно провести дискусію з цього питання. Буду дуже вдячний за висловленні думки з приводу дії третього сектору у сфері забудови.

Богдан Бондаренко, член Ради Східноукраїнського центру громадських ініціатив.

Обговорити новину у форумі. (0 повідомлень)